Андрій Гуцалюк, Technical Support Specialist: “Рамки реалізації існують тільки в наших головах”

22 Лютого, 2022 3 хвилин читання

Життя — це постійний рух вперед. Потрібно побудувати для себе такі умови, де ти можеш постійно міняти напрямки, шукати себе, відкривати нові горизонти. Андрій Гуцалюк завітав до нашої рубрики inFocus, щоб поділитися своєю історією про вибір професії, турботу про батьків, а також розповісти про мрії та плани.

— Ким ти мріяв бути в дитинстві?

— Конкретної мрії щодо майбутньої професії я не мав. У восьмому класі я хотів займатися футзалом та отримати розряд. Але ідея вступати до Львова на факультет фізкультури мені не була близькою. Дещо пізніше я почав цікавитися сферою IT, але і тут я поки не знав точно, чого саме я хочу. Я вступив до технікуму на геодезію, переїхав до Києва, закінчив університет і навіть встиг кілька років попрацювати за фахом. Незабаром я зрозумів, що мені треба розвиватись і йти далі. На той момент у мене був певний багаж знань у Linux, налаштуванні комп’ютерних систем. Тобто мінімальна база для входу в IT у мене вже була.

— Тебе підтримували батьки у становленні як особистість? Чи були вони суворі з тобою?

— У школі вчителі мене завжди порівнювали з моїм братом, що мені не подобалося — йому завжди все легше давалося. З нас двох тільки мене просили показати щоденник, контролювали, як я навчаюсь. Тому зі мною батьки були суворішими. Цікаво, що з настанням перехідного віку ми з братом зрівнялися успішності.

— Ти і твоя сім’я — ви близькі?

— Я почав жити сам ще в десятому класі, між мною та моїми батьками більше трьох годин потягом. Незважаючи на те, що ми живемо у різних містах, я намагаюся підтримувати їх не словом, а ділом. Моє завдання як сина зробити так, щоб батьки почувалися потрібними, були чимось зайняті на пенсії. Я намагаюся їх підтримувати у починаннях, підкидати різні ідеї. Наприклад, моя мама пройшла курс з комп’ютерної грамотності. Я вважаю, що за бажання та наявності часу вона могла б пройти курси з QA. Тим самим вона відчує, що потрібна, та її навички потрібні. Це не може не надихнути. Крім того, вона займається різними рукоділлями. Думаю, вона змогла б працювати в ІТ без проблем; єдине, що їй важко дається — англійська.

— До речі про натхнення: багато хто знаходить його у зміні картинки та подорожі. Куди б ти хотів поїхати?

— Коли в мене з’явилася можливість подорожувати, раптово і не вчасно почався карантин. На минулий Новий Рік я планував вирушити до теплих країн заради пляжів та моря. Я хотів би подарувати собі на День народження поїздку в Європу, але зараз неясно, що буде з обмеженнями. Не хочеться купити квиток до країни, до якої не пустять.

— Чи пам’ятаєш ти свій перший день у Innovecs?

— Звичайно. Innovecs у порівнянні з моїм минулим місцем роботи, як кажуть, — небо та земля. Насамперед, я побачив теплу, щиру, людську взаємодію. Мені дали той ступінь свободи, якого мені раніше не вистачало. Ніхто ніколи не стояв у мене над головою. Ми не маємо неприємних розборів польотів, як було на минулій роботі. Я почав свою кар’єру в Innovecs у тісній співпраці з рекрутерами. З першого дня це були відкриті та довірчі стосунки, де немає місця інтригам чи неприязні.

Іноді я сиджу в теплому затишному офісі, дивлюся на негоду за вікном і розумію, що все могло бути зовсім по-іншому. Не пішовши з інженерії, мені довелося б і в дощ і сніг виконувати різну роботу, іноді навіть на висоті. Щоразу я знову переконуюсь — я перебуваю у правильному місці.

— Щось змінилося у твоєму житті з приходом у компанію?

— З приходом у компанію моє життя може змінюватись постійно. Справа в тому, що Innovecs зацікавлена ​​в тому, щоб її люди росли та розвивалися. Ніщо не заважає перейти в інший відділ, поміняти проєкт, вивчити нові технології.

— Якби Innovecs був людиною, то якою?

— Innovecs — це хтось молодий, що швидко розвивається. Людина, яка легко адаптується до труднощів, завжди хоче більшого. Насправді всіх співробітників компанії об’єднують ті самі риси, головна з них — відкритість. На івентах чи навіть під час обіду ти можеш зустріти незнайомих людей з інших проєктів, і всі вони комунікабельні та раді поспілкуватися на різні теми.

— Ким ти бачиш себе за п’ять років?

— Senior DevOps як мінімум. Я чітко розумію, що такий план здійсненний. Вже цього року я хочу розпочати свій шлях у цьому напрямку та стати джуном. На мою думку, п’ять років цілком достатньо, щоб вивчитися і реалізуватися в цьому напрямку. У Innovecs рік зараховується за два — життя тут настільки динамічне, воно б’є ключем і все дуже швидко змінюється.

— Ти лінивий?

— Лінивий, однак, лінощі можут піти на користь. Наприклад, лінивій людині потрібно оптимізувати процеси, тим самим спростивши собі роботу. Можна розкласти людині все докладно і по поличках, щоб не довелося ставити додаткові питання. Іншими словами, лінивий підхід — обміркувати все заздалегідь і прорахувати можливі сценарії.

— Про що ти мрієш?

— Я задумався про своє житло. Для початку хотів би купити квартирув Києві, але й за кордоном було б добре мати житлоплощу. Світ IT існує поза межами, що дозволяє працювати з будь-якої точки світу та не прив’язуватися до одного місця проживання. Також хочу реалізувати свій проєкт, щоби він був прибутковим. Для цього мені потрібно озброїтись знаннями, отримати консультації експертів та почати збирати команду. Поганий той айтішник, що не хоче запустити свій стартап. Область технологій розвивається дуже швидко. Те, що раніше бачилося неможливим, вже є звичним для нас. Рамки реалізації існують лише у наших головах.

— Що для тебе щастя?

— Щастя — коли ти релізувався у всіх сферах життя: сім’я, робота, бізнес, духовний розвиток. Зараз кожен має можливість займатися самопізнанням, східними практиками, піклуватися про ментальне здоров’я. Для когось матеріальна сторона важливіша за інші. Але що лишається, якщо все це прибрати? Спілкування людини із людиною. Я думаю, що карантин змусив багатьох переосмислити свої цінності, пріоритети, а також ставлення один до одного.

У пошуку ідеальної вакансії?
Надсилай нам своє резюме і ми зв'яжемося з тобою.