Іноді буває так, що наші мрії формуються на тлі якихось викликів, а внутрішня сила проростає із відсутності постійної підтримки. Ми самі ставимо перед собою великі цілі та йдемо до них попри все й ще вчимося отримувати задоволення від складного, цікавого шляху. Про свою життєву подорож нам розказала Дар’я Несвітайло, Senior Software Engineer.
— Ким ти мріяла бути в дитинстві?
— Я мріяла бути лікарем. Я завжди думала по те, щоби допомагати людям. Крім того, на той час у мене хворіла бабуся, а я дуже хотіла її вилікувати.
— Наскільки важлива підтримка сім’ї у становленні як особистість та професіонал? Чи підтримували тебе у виборі кар’єрного шляху?
— Я гадаю, що підтримка потрібна, однак, у мене її не було. Мій розвиток будувався на особистому бажанні йти до мети, бо я вирішила так. Все залежить від людини: якщо їй не вистачає внутрішньої сили та волі йти напролом, тоді потрібно, щоб хтось у неї вірив та говорив відповідні слова.
— Чому почала займатися тим, чим займаєшся зараз?
— З раннього дитинства я любила лагодити техніку. Мені здавалося, що цим займається програміст.
— Які якості найголовніші у твоїй професії?
— Найголовніше — посидючість і терпіння. Потрібно мати бажання вирішити завдання попри все, шукати варіанти розв’язання проблеми та досягати бажаного результату. Має бути справжня любов до цієї галузі.
— Який вигляд має твій робочий день?
— Я працюю на віддаленні. З рутинних процесів — щоденні дзвінки зі співробітниками. Я підключаюся до інших команд, допомагаю їм, орієнтую. Зараз багато запитів на менторство, чим активно займаюся. Після роздачі порад, рекомендацій та побажань, я сідаю за свої завдання. Я б порівняла свою роботу з живописом: мені потрібний повний спокій, щоб мене ніхто не відволікав. Найкраще мені працюється у вечірній та нічний час.
— З якими челенджами ти стикаєшся у своїй роботі?
— За шість років досвіду я зрозуміла, як вирішувати ті чи інші завдання. Тому як таких щоденних челенджів я не маю. Зараз у мене тиждень на Support production, графік якого відрізняється від мого. Мені доводиться швидко вмикатися та реагувати. Я не ставлюся до завдань, як до чогось складного. Є мета, і мені її потрібно досягти, це дуже цікаво. Це, скоріше, як гра, квест.
— Що найскладніше у твоїй роботі?
— Напевно, подолання перших двох років – становлення тебе як розробника. Спочатку ти не розумієш, що відбувається. В таких умовах важко триматися і не здаватися. Багато хто йде через брак посидючості. Інші приходять у програмування лише через гроші. Таких людей вистачає зазвичай на пів року. Безвихідних ситуацій немає, це я точно знаю. Завжди є можливість звернутися до досвідченіших людей за допомогою та розібратися у всьому.
— Що тобі подобається у твоїй роботі найбільше?
— Цікаво працювати, коли немає рутини. Багатьом доводилося бачити своїх батьків, які приходили втомлені з роботи та розуміли, що завтра буде те саме. Мене найбільше пригнічує буденність. Щодня – нове завдання, інша перспектива, пошук ключів, нових знань. Нудьгувати не доводиться, оскільки все постійно змінюється.
— Які тренди у твоїй сфері, на твій погляд, найактуальніші?
— Багато компаній переходять на мікросервісну архітектуру та хмарні рішення. Я почала готуватися до сертифікації AWS завдяки розумінню, що це потрібно зробити. Важливо постійно моніторити ринок щодо трендів.
— З чого потрібно розпочинати вивчення твоєї професії?
— На п’ятому курсі університету я почала вивчати Java за книгами. Вивчивши теорію, я знайшла першу роботу. У цей час я зрозуміла, що одних знань мало — треба вміти їх структурувати, щоби застосовувати на практиці. Я пішла на курси, які мені нічого не дали. Потрібні були досвід, зміна місць роботи, щоб навчитися оперувати теорією. Innovecs дав мені 80% знань, які я маю сьогодні. Коли людина дійсно чогось хоче, вона вбиратиме знання як губка.
— Які інструменти допомагають тобі залишатися продуктивними?
— Кава налаштовує мене на правильний лад. Я заношу всі завдання у календар — так я переконуюсь, що нічого не забула. У браузері у мене відкриті вкладки за принципом пріоритетності — у тій черговості, в якій потрібно виконати мої завдання. Все має бути перед моїми очима. Важливий інструмент – самодисципліна. Розплющивши очі вранці, я кажу собі, що те чи інше завдання має бути виконане і крапка. І тут уже не відіграють ролі ні настрій, ні фактори, що відволікають.
— Чи з’явилися нові захоплення/хобі з приходом в Innovecs?
— З моїм приходом до Innovecs у моєму житті з’явився настільний футбол. Ми з товаришем, котрий працює зі мною на проєкт, вирішили знайти собі розрядку. Згодом ми почали грати настільки добре, що вигравали у всіх інших. Після цього я брала участь у турнірах вже поза компанією. Іншими словами, Innovecs відкрив для мене нове заняття, яке мені дуже подобається.
— Чи існує work/life баланс та чіткі грані між роботою та життям поза нею?
— Я почала думати про це близько восьми місяців тому. До цього я нічого не знала про баланс. Оскільки я працювала щодня по 16 годин, я мала і вигоряння, і клінічну депресію. Думаю, що на початку кар’єри такий режим є неминучим. Ти намагаєшся бути не гіршим за інших, тому прикладаєш у багато разів більше зусиль. Я порівнюю свою дійсність із літаком, який вийшов на ешелон. Все вгамувалося і можна спокійно працювати в комфортному для себе режимі, піклуючись про себе.
— Де ти шукаєш натхнення?
— Я дуже люблю подорожувати. Мені подобається, коли у моїй голові з’являються нові картини, фарби. Зміна атмосфери допомагає тобі подивитись своє життя з боку, «приміряти» його на інше місце на землі. З’являються нові думки, ідеї, і ти повертаєшся додому інший, свіжий, заряджений.
— Чого ти навчаєшся сьогодні та що хотіла б вивчати у майбутньому?
— Я хотіла б бути тимлідом та ментором. Тобто я вчуся вчити. Я пам’ятаю, як мені було нелегко, і я дивлюся на новачків, ставлячи себе на їхнє місце. Людям, які лише пробують себе у професії, потрібні легкість подачі та доступність. Якщо раніше мені просто подобалося виконання завдань, то сьогодні намагаюся бути архітектором — шукаю те, що можна покращити й пропоную власні рішення. Для цього потрібно навчитися мислити ширше.
— Що мотивує тебе залишатися в Innovecs?
— Мені дуже подобаються наші івенти, під час яких компанія визнає досягнення співробітників та нагороджує їх. Приємно, коли помічають твої зусилля. Навіть дрібні знаки уваги вказують на те, що твоя робота не є марною. Наприклад, ці інтерв’ю допомагають багато чого зрозуміти про себе, проаналізувати свої відповіді. Це дуже залучає. У ком’юніті ти зустрічаєш однодумців і проводиш із ними незабутній час.
— Про що ти мрієш сьогодні?
— Хочу знайти свою людину. Через роботу я не підпускала людей до свого особистого простору — це було усвідомлене рішення. А ще я мрію про навколосвітню подорож.
— Що робить тебе щасливою?
— Я тільки недавно зрозуміла, що люблю бути щасливою, і роблю для цього все можливе. Наприклад, я навчилася прибирати з життя все, що є токсичним. Для мене важливо, щоб я любила свою роботу, і вона мене надихала. Мене робить щасливою кожна дрібниця — можливість виходити за кавою, жити у квартирі на березі Дніпра, мандрувати. Раніше я не цінувала того, що маю. Якщо бути уважним, стає очевидно — є все, щоб радіти життю.