Уміти взяти удар на себе, захистити та підтримати — це про Діму. Так про нього розповідають буквально усі, з ким він працював у компанії. В Innovecs Діма обіймав позицію Advanced Solution Software Architect, Team Lead в одному з найбільш потужних проєктів. Сам же він його створив і розвивав від рівня стартапу впродовж семи років. Окрім великого професійного внеску, він любив спорт, і був лідером ком’юніті з настільного тенісу в InnoClub. Діму любили, поважали й на нього рівнялися. Це велика втрата для команди, компанії й для всієї України.
Дмитро воював ще у 2014 році й під час повномасштабного вторгнення також не зміг залишатися осторонь. Його вклад, його бажання захищати усіх нас — це те, що залишається у пам’яті назавжди й додає ще більшої сили продовжити те, що почав Діма. Заради майбутнього, за яке боровся Дмитро, ми будемо жити і його творити.
А зараз хочемо поділитися, яким пам’ятають Дмитра Кривенка ті, з ким він близько співпрацював у компанії.
Дмитро Держевицький, Advanced Software Engineer (Java):
«Діма був не лише моїм товаришем у роботі, але і бойовим побратимом. Ми воювали з ним у 2014-2015 роках на сході України. Обоє були офіцерами запасу, але стали до лав ЗСУ. Він був старшим за мене за званням. Міг залишитися у штабі й малювати карти, але він вирішив приєднатися до нашого підрозділу у зоні бойових дій. На той час нам дійсно не вистачало офіцерів, які могли б керувати бойовими розрахунками. Коли він прийшов, я відчув, що є ще один гідний воїн з вираженими лідерськими якостями. Він умів обдумано, правильно і швидко приймати рішення. Цьому можна було у нього повчитися. Я прагнув бути таким, як він. Діма став моїм взірцем як там, на бойовому полі, так і на роботі.
З ним завжди приємно вести діалог. Він був неймовірно начитаною людиною, цитував відомих людей. Буваючи у нього в гостях, я бачив велику полицю книг на військові тематики і не тільки. Він мав тягу до точних наук, йому легко це давалося. Мабуть, тому він був таким сильним у технічній експертизі.
У нашому робочому проєкті доводилося мати справу з фінансовими розрахунками, ставками й алгоритмами. Мене найбільше вражало те, наскільки добре Діма знався на теорії імовірності. Хоча я також це колись вивчав, але вже забув, а він використовував у роботі. Він завжди приходив на допомогу й був прекрасним бойовим товаришем. Його готовність підставити плече відчувалася як на роботі, так і в бажанні захищати Батьківщину.
Ще тоді, у 2014 році, я поцікавився, чому він вирішив йти на поле бою, адже як штабний офіцер міг би впродовж року пересидіти в тилу. Деякі штатні офіцери так і робили, вони не хотіли ризикувати власним життям. Він же сам проявив таку ініціативу. Тоді він мені відповів, перефразувавши слова Вінстона Черчилля: «Якщо людина між війною і ганьбою вибирає ганьбу, то отримає і війну, і ганьбу». Якщо ми як народ не будемо захищати свою країну, то це буде наша доля. Йдучи на війну, ми маємо змогу захистити свої національні інтереси.
У 2015 році ми повернулися до звичного життя. Я працював у НБУ розробником на Java, Діма був тімлідом в Innovecs. Одного дня у 2016 році він мені зателефонував і запропонував приєднатися до нового проєкту. Я тоді ще не уявляв собі, наскільки це будуть золоті роки роботи. Під керівництвом Діми ми вийшли в продакшн і проєкт почав приносити прибуток. Я йому дякував за цю можливість неодноразово. На що він любив відповідати: «Хочеш нагодувати людину один раз — дай їй рибу. Хочеш нагодувати її на все життя — навчи рибалити». Так, рибалити він також любив, проводити час в компанії друзів, дітей, колег на озері за Києвом.
Азартність у прийнятті викликів — це про Діму. Пам’ятаю, як він постійно хотів збити ворожого дрона або літака. Звичайно, нам спочатку не вдавалося, бо для цього треба було значно більше військового досвіду. На той момент усі вже були втомлені від війни й трохи втратили цей азарт. Але коли прийшов Діма, це було як свіжий ковток сили. Він отримував кайф від досягнення цілей. Одного разу була ситуація, коли надійшла команда бойової готовності. Зазвичай це момент, коли треба було цілитися і збивати повітряну ціль. Діма якраз перебував на чергуванні й готував машину. Але через технічні проблеми неможливо було виконати пуск ракети. Тоді він переконав свого товариша зробити одну невеличку технічну хитрість, завдяки чому вдалося усе виправити. У цьому весь Діма. Він ставив ціль і досягав її — як на роботі, так і на війні.
Навіть катаючись на лижах у Буковелі, пам’ятаю, як він обирав більш круті й швидші спуски. Цей адреналін додав йому життя. Саме таким я хотів би його запам’ятати — вічно молодим, енергійним, вірним другом і бойовим товаришем».
Дарʼя Несвітайло, Senior Java Software Engineer:
«Моє знайомство з Дімою відбулося у 2016 році на співбесіді, коли команда нашого проєкту ще була стартапом та шукала Middle Java Software Engineer. Це була моя друга робота, після університету пройшов тільки рік, і я не зовсім дотягувала досвідом до цієї позиції. Проте Діма був з тих, які дуже добре розбиралися в людях. Він побачив в мені потенціал та вирішив ризикнути. На той час Junior позицій в компанії не було, але для мене її відкрили й зробили офер.
Тож Діма став ключовою особистістю в моїй карʼєрі, завдяки якій я зараз на цьому місці. Він завжди вмів підібрати необхідні слова, ситуації, рішення, знав, як мотивувати та переконати. Діма був рольовою моделлю для мене, тим, ким на кого я завжди опиралася та намагалася брати приклад.
Через те, що ми були стартапом, нас було мало, наша команда вся була як друга родина. Ми переживали за продукт, бо від цього залежала наша робота. Це не той випадок, коли ти приходиш і просто працюєш, ми не знали, станемо успішними чи ні, купить нас хтось чи ні.
Ось навіть зараз, я говорила з подругою та казала їй: «Уявляєш, загинула людина, якою я хотіла завжди стати: ментор, наставник, лідер, мотиватор та приклад», «Даша, але глянь на себе. Ти вже ментор, тімлід та приклад». І тоді я ніби опам’яталася, що дійсно, скільки встиг Діма в мене вкласти. Навіть після того, як я пішла з проєкту, він продовжував мене підтримувати: підкидувати навчальні матеріали, підказувати, як краще, виправляти код та просто тримати мене в тонусі.
Зараз я багато чого в роботі, житті застосовую з того, що колись навчив мене Діма, вже у своїх командах, зі своїми менті чи колегами. Діма був неймовірним професіоналом та чуйним другом. Він залишив після себе багато вмотивованих, професійних та сильних спеціалістів, а це – вічне».
Алекс Луцький, Founder and CEO:
«Ми були знайомі з Дімою ще до заснування Innovecs, і вже тоді я помітив його як висококласного професіонала, порядну людину, що близька мені по цінностях. З першого дня ми спілкувались скоріше як друзі, як свої за духом люди, а не як просто колеги. Він був надзвичайно відкритою, щирою, позитивною людиною. Від Діми можна було почути лише добрі слова, він вдало вмів перевести складну ситуацію в жарт, розрядити серйозну атмосферу, підтримати в складну хвилину.
Одразу після заснування Innovecs на початку 2012 року ми запросили Діму долучитися до команди, яка на той час налічувала 5 тіммейтів. В нашому затишному офісі на Подолі ми починали працювати з першими клієнтами компанії, разом будували відносини з партнерами, розвивали бізнес з самого початку. В цьому ж першому офісі — почали грати в настільний теніс; завжди Діма і я ставали за один стіл, щоб зіграти партію в перерві.
На перші перемовини із клієнтом я також завжди запрошував саме Діму, бо його впевненість, щирість, порядність та професіоналізм одразу показували наш підхід до справи.
В перші роки роботи Діми в компанії двічі складалася ситуація, коли закінчувався проєкт, який він очолював, а новий клієнт ще не підтверджував початок співпраці. Але як тільки починало йтися про те, що Діма буде покидати команду — двічі з’являвся новий проєкт, до якого Діма долучався в якості лідера. Саме так сталося і з новим gaming-проєктом, на якому Діма з перших днів співпраці очолив команду та розвивав її від самих витоків.
Вірю, що це була доля, що нам судилося працювати пліч-о-пліч ці 10 років. Я сподіваюся, що він був задоволений своїм вибором рости з Innovecs та ростити нашу команду.
Діма був людиною, яка привносила цінності INNOVATE, INSPIRE, CARE в життя команди кожного дня. Він стояв біля витоків компанії, і його особистісні якості та цінності стали взірцем для багатьох з нас та відкарбувалися в нашій ДНК.
Кожен, кому пощастило спілкуватися та працювати з Дімою, навчався у нього, отримував підтримку, допомогу, пораду, й просто переймав позитивний настрой до роботи та життя. Зараз у його команди з’явилася ініціатива запросити сина Діми — Олексія — на стажування в Innovecs, щоб віддячити за всю ту неймовірну енергію та підтримку, якою він щедро ділився протягом 10 років у компанії.
Кажуть, що посієш, то і пожнеш. Я думаю, що це кармічне коло має замкнутися: тепер наша черга передати знання, підтримку та віру в себе Діминому синові. Ми будемо робити все, щоб віддячити Дімі за його подвиг, за його жертву в цій війні та за вклад в команду Innovecs протягом цілої декади».
Руслан Костін, Software Engineer:
«Працював з Дмитром від початку проєкту. Він запам’ятався мені як справжній лідер. Впевнений, з чітким баченням і готовністю підтримати й захистити команду. Як лідер він брав відповідальність за кожного члена команди, шукав можливості виходу із ситуації, зрощував людей. Він був з нами, як кажуть, і в горі, і в радості. З ним було дуже просто спілкуватися. Настільки щирий і відкритий. І друг, і керівник водночас. Мабуть, завдяки його вмінню об’єднувати й створювати таку атмосферу у нас вже роками постійний склад команди з низькою плинністю.
Наш проєкт, як маленька сім’я. Діма завжди знаходив для нас час, навіть якщо його критично не вистачало. Скажу з власного досвіду, що таких керівників я ще не зустрічав. Неймовірно досвідчений і надійний. Завжди відвертий, казав правду, навіть якщо боляче, але якщо без цього людина не зможе далі рости, він не замовчував. Його ціль — підняти, допомогти розв’язувати проблему. Мені важко збагнути, що немає поряд людини, з яким я вже 6 років пліч-о-пліч працюю. Будь-які проблемні ситуації він вирішував ще на початках, ніколи не доводив до ескалації. Ніколи не ділився негативом, лише тим, що підбадьорює.
Він був одним з перших, хто підставляв плече і дуже добре з цим справлявся. Для нас це велика втрата. Його не заміниш, але ми будемо намагатися тримати проєкт на тому ж рівні. Будемо розвивати те, що він почав і робити це добре.
Діма завжди казав, що пішов захищати усіх нас, нашу Україну, вважаючи це своїм великим обов’язком. Казав, що буде до останнього боронити Україну, і він це зробив».
Олена Ратова, Junior Delivery Manager:
«Пам’ятаю, як у повномасштабного вторгнення росії в Україну Діма зібрав нас на ранковій зустрічі й заспокоював, аби застерегти від паніки. Як людина із військовим досвідом, ділився порадами, як себе поводити, як скласти тривожну валізку, що варто робити, а що — ні. Він вчив нас бути стійкими у кризових ситуаціях і сам був стійким до кінця.
З Дімою ми знайомі вже близько 2 років. Саме він запросив мене у проєкт. Ще сім років тому розвивав його з нуля разом з двома іншими колегами. Буквально за рік команда виросла удвічі та налічує 29 людей. Він був серцем проєкту, знав тут усе.
Коли пішов воювати, нам стало складно без нього, навіть попри те, що наша команда досить сильна, дружня і самостійна. Все ж Дмитро володів глибокою технічною експертизою, і його відсутність відчувалася. Наша єдність як команди — це великою мірою його заслуга. Він підбирав на роботу близьких за духом людей.
Його хобі — настільний теніс. Він був лідом ком’юніті настільного тенісу в компанії. Завдяки його любові до цієї справи більшість наших тіммейтів також грали в теніс.
Коли почалася війна, я була впевнена, що він першим піде воювати. У 2014 році Діма також брав участь у бойових діях на сході. Завжди сильний духом, оптимістичний і стійкий. Навіть виконуючи бойові завдання, він майже кожен день підтримував з нами зв’язок у корпоративному чаті. Іноді навіть приєднувався до наших щоденних мітингів.
Коли хтось скаржився на втому, Діма завжди підбадьорював, підтримував бойовий дух.
А ще він був класним ментором. Завдяки його підтримці на проєкті є люди, які виросли від джунів до сіньйорів. Його любили й слухали. Він заряджав оптимізмом. У нього можна було повчитися вмінню тримати рівновагу у момент, коли штормить. Завжди з прекрасним почуттям гумору, із запальними жартами, які потім поширювалися в команді, як вірус. Пам’ятаю, як він класно проводив інтерв’ю, співбесіди. Цікавився, які інтереси у людей — катання на лижах чи на борді, запитував, чи полюбляють теніс. Він створював можливості росту для всіх і вмів розгледіти потенціал. У команді є люди, які вже шість років у проєкті, а сам Діма тут ще довше. Вірність — це його визначальна риса. Вірний компанії, проєкту, Україні».
Євген Луцький, Advanced DevOps:
«Діма завжди був життєлюбним. За всі 5 років роботи з ним ні разу не пам’ятаю його сумним. Це була людина з позитивним мисленням і оптимістичним ставленням до життя й оточення.
Він створював настільки легку і теплу атмосферу на проєкті, що усім хотілося сюди потрапити й тут працювати. Попри велику відповідальність як лідера, Діма з легкістю і розумінням ставився до складних ситуацій. Ніколи не бачив його знервованим. Будь-які проблемні моменти на проєкті вирішувалися просто, з усмішкою. Він завжди брав удар на себе, якщо замовник нервував. Завжди захищав кожного на проєкті за будь-яких обставин. Таким він запам’ятається.
Ще 7 років тому, коли проєкт тільки стартував, йому запропонували працювати в США. Але він вирішив залишитися в Україні й очолити проєкт в Innovecs. Тут він міг реалізувати свої мрії зі створення продукту і формування команди. Проєкт успішно стартував. Ми розвиваємося. Дімі це подобалося. Із замовником були чудові стосунки.
Він нас підтримував навіть з поля бою. Під час дзвінків запитував про робочі процеси. Йти воювати — це був його свідомий вибір. Він би міг залишитися, але відчував своїм обов’язком захищати країну, усіх нас. Ми пам’ятатимемо про це завжди».
17 серпня відбулася прощальна церемонія Дмитра Кривенка. Це невимовний біль для його родини та для усіх у компанії. Ми проживаємо його разом. Але водночас нам усім хочеться перетворити ці емоції болю в ресурс для творення і відновлення нашої України. Мабуть, це найбільше, що хотів би почути Діма від нас.