Innovecs дарує по-справжньому незабутні зустрічі. Я мала задоволення запросити до рубрики inFocus Олександра — розсудливу, мудру та дуже теплу людину. Наче проста бесіда, але на скільки роздумів вона мене наштовхнула. За півгодини нашого інтервʼю я в котрий раз переконалася, що інновексівці — неймовірні люди, в яких є багато чому навчитися.
Опиши себе, будь ласка, однією фразою.
Я мабуть опишу себе декількома словами: повільний, спокійний, врівноважений. Тобто мене важко на щось підбити, зрушити з місця, я все роблю поступово та особливо не переймаюсь проблемами.
Чи є в тебе якісь риси, які заважають добиватися цілей? Які вони? Як справляєшся з ними?
Мабуть є така риса в мене, яка може бути однією з причин, чому я не став президентом якоїсь компанії. Це те, що я не дуже люблю багато говорити. Люди, які добиваються успіху, поводяться на широкій посмішці з усіма, вони відкриті. Я доволі важко йду на контакт з людьми. Я не можу назвати себе тотальним пустельником, що ізольований від суспільства. Вміючи спілкуватись, я не рвусь несамовито вперед. Я просто стараюсь гарно робити свою роботу, і мені здається, що це помічають. Звичайно можна активно рекламувати себе, це дійсно здебільшого допомагає. Але віддаю перевагу самим вчинкам, а не словам.
Що тобі подобається у собі більш всього?
Моя здатність не одразу, а з часом упорядковувати свій внутрішній хаос, який може зароджуватись у результаті якихось непередбачених ситуацій. Як в роботі так і повсякденному житті можливий наплив великої кількості важливих задач, що потребують невідкладного вирішення. Я вмію правильно розставити пріоритети та впорядкувати все без шкоди для своєї психіки.
З початку твоєї карʼєри, чи були в тебе якісь страхи, які ти подолав?
Мені здається, що в мене завжди був страх перед початком чогось нового. Наприклад нове завдання, де потрібно розібратися з чимось невідомим. Як правило в такі моменти люди, які розділяють зі мною такий страх, не знають, з чого починати, куди бігти, кого питати. Але знов таки, я поступово починаю в голові креслити план, вивчаю матеріали, шукаю відповіді на свої питання, методом спроб та помилок вивчаю нову для себе територію.
Чи був у тебе в житті поворотній момент, який започаткував новий етап твого життя?
Якщо ми говоримо про роботу, то я один із тих, хто, як то кажуть, «увійшов в IT». До 35 років я був інженером, працював у компанії, яка постачала та монтувала електрообладнання, їздив у відрядження, займався ремонтом, підписанням договорів — тобто, я був інженером-електронщиком у широкому сенсі. Але в 35 я кардинально поміняв карʼєрний вектор.
Тригерів було декілька. Тестуванням я зацікавився за рік до цього, коли дізнався, що це окрема професія. Я знайшов собі оупен-сорс проєкт, де треба було тестувати форум. За це гроші ніхто не платив, але я мав дуже файного ліда, яка мене постійно спрямовувала та навчала. Мені цікаво було переметнутися від дротів до компʼютерів. Плюс на минулій роботі мені відмовили у перегляді моєї компенсації. Тоді вирішальну роль відіграла лід, яка повірила в мене ще до того, як я повірив сам у себе, та надихнула мене. Тож я зробив спробу знайти собі роботу у тестуванні та був приємно вражений, коли за тренувальний термін я отримав вдвічі більше грошей, ніж я отримував майже десять років.
Щодо особистого, народження першої дитини також мотивувало мене змінити майже все моє життя. Якщо до цього я жив суто для себе, то тут з появою дитини мій світ змінився.
Чи приходилося тобі приймати важке рішення, яке мало неабиякий вплив на твій професійний розвиток?
Важким рішенням для мене було піти з попередньої роботи. Працюючи десять років, я дуже привʼязався до людей, з якими я працював. Ми разом їздили у відрядження по всьому світові, мої колеги стали для мене по-справжньому рідними. Це було доволі складно. За свою карʼєру тестувальника я мав чотири команди, та я із трьома із них я відчуваю себе вкрай комфортно. Я дуже прикипів до своєї теперішньої команди в Innovecs, це мої люди. Від них завжди є відгук, бажання та готовність допомогти. Я відчуваю цю близькість кожен день.
Про твій шлях в Innovecs: як ти змінився як людина, чи бачиш ти зміни у своєму характері?
Я став більше розуміти та відчувати людей — хто є хто. В Innovecs багато особистостей, які мене приємно вражають. Мій перший РМ був людиною, який показував мені речі, про які я тільки читав в книжках. Я до цього мав погане уявлення, як вони працюють на практиці, а він просто мені демонстрував, як все відбувається в реальному житті. Мабуть я помінявся в тому плані, що став більш відкритим. Цьому посприяли люди, які мене оточують.
Чи вплинула якось компанія на твоє життя? Є те, що якісно змінилося?
По-перше за неповних шість років у компанії я значно зріс у фінансовому сенсі. По-друге мені подобається розмаїття програм, що піклується про мій емоційний добробут, про мене, як людину. Я маю можливість подбати про страхування, проходити різноманітні курси — завжди є шанс чомусь навчитися.
Яке твоє відношення до конструктивної критики? І яке, на твій погляд, має бути ставлення до фідбеку взагалі?
Я дуже гарно сприймаю критику, яке дійсно є конструктивною. Доволі часто трапляються випадки, коли люди просто кажуть, що я щось роблю погано та на цьому все. Це те, що я просто не сприймаю. Я повинен мати повну аргументацію, почути пропозиції щодо покращення, чіткі вказівки щодо речей, які не треба робити та чому. Я маю знати, що саме не подобається, чи то форма, чи то наповнення. Конструктив передбачає конкретику.
Ось ти вже 5 років в Innovecs. Що тебе мотивує залишатися з компанією?
На першому місці в мене люди. За весь шлях у компанії мої колеги — перше, що мотивує мене залишатися тут. Вони є не тільки кваліфікованими професіоналами — з ними просто приємно мати справу.
Що тебе надихає у житті? Що приносить тобі радість та щастя?
Моя сімʼя — моє щастя. Коли я бачу, як радіють мої діти, це придає сенс усьому. Я мрію збудувати свій будинок. Він майже був готовий, але прийшла війна та зруйнувала його. Прикро було бачити, як затишок, у який ми вкладали свою душу, був знищений. Але мрії знищити неможливо. Мене надихає те, що цеглинка за цеглинкою руїни відбудовуються та наш будинок підіймається та знов знаходить форму, нове життя.
Зробимо флешбек у минуле. Ось ти зустрів себе, молодого студента, скажімо, 18 років. Що б ти собі сказав, порадив або від чого застеріг?
З того часу, як мені минало 18, я прожив майже 25 років. За своє життя були різні моменти — і хороші, і не дуже. Але сказати, що я про щось жалкую, я не можу. Звичайно, я міг би себе застерегти не робити чогось, але я б не отримав безцінного досвіду, не навчився би на своїх помилках. Можливо, я би порадив собі більше часу присвячувати дослідженню чогось нового, адже світ інновацій має безкрайнє поле для відкриттів.
Такий є Олександр. Я впевнена він має ще мільйон граней, але було замало часу дізнатися про всі. Гарно дякую моєму гостеві за таку затишну розмову. І я як завжди очікую майбутніх гостей цієї рубрики для щирого діалогу. Можливо, це ви?